Дощ...

Дощ...  Дощ... Дощ...
Сьогодні я потрапила під дощ...  Під шалений теплий літній дощ...
Я йшла без парасольки і кайфувала від відчуття краплинок на собі.
Спочатку було дивно і незвично...  Як давно я не відчувала такої насолоди... Насолоди чимось звичайним,  буденним і водночас неймовірним... Я йшла,  а дощ все пришвидшувався,  спочатку відстань між краплинами була 15 см,  але з кожним кроком,  ці шалені краплинки падали рясніше...
Здавалося б ще трохи і з неба хлине стіна, так і ставалося в деякі моменти...  А я все йшла... 
І от я відчуваю як стікають по мені тисячі краплинок, по шкірі повзуть і завмирають тисячі мурашок,  і я йду наспівуючи мелодію,  наступаю в кожну калюжу,  додаючи ще більше відчуття щастя...
Кожна нова краплинка здавалося зігрівала мене... Дарувала щось нове... Розбуджувала забуте старе...  І наголошувала на тому, що я ще відчуваю насолоду...  І дарувала мені тепло душі... І ще цей неповторний аромат дощу,  чистого повітря...  Запах радості...  Майже як запах бананів або шоколаду...  Ммм...  Дощ....
В цей час я відчувала себе найщасливішою, тому що дощ давно не відвідував мене,  і не дарував мені натхнення...  Здавалося б просто дощ...  Але ні.  Це був радісний дощ...