Дощ... Дощ... Дощ...
Сьогодні я потрапила під дощ... Під шалений теплий літній дощ...
Я йшла без парасольки і кайфувала від відчуття краплинок на собі.
Спочатку було дивно і незвично... Як давно я не відчувала такої насолоди... Насолоди чимось звичайним, буденним і водночас неймовірним... Я йшла, а дощ все пришвидшувався, спочатку відстань між краплинами була 15 см, але з кожним кроком, ці шалені краплинки падали рясніше...
Здавалося б ще трохи і з неба хлине стіна, так і ставалося в деякі моменти... А я все йшла...
І от я відчуваю як стікають по мені тисячі краплинок, по шкірі повзуть і завмирають тисячі мурашок, і я йду наспівуючи мелодію, наступаю в кожну калюжу, додаючи ще більше відчуття щастя...
Кожна нова краплинка здавалося зігрівала мене... Дарувала щось нове... Розбуджувала забуте старе... І наголошувала на тому, що я ще відчуваю насолоду... І дарувала мені тепло душі... І ще цей неповторний аромат дощу, чистого повітря... Запах радості... Майже як запах бананів або шоколаду... Ммм... Дощ....
В цей час я відчувала себе найщасливішою, тому що дощ давно не відвідував мене, і не дарував мені натхнення... Здавалося б просто дощ... Але ні. Це був радісний дощ...
Одуванчик
среда, 2 июля 2014 г.
Дощ...
Hello my dear)
Сьогодні вирішила написати тобі листа)
Лежу собі на дивані та думаю: '' а чому б його не написати чогось?''
Такий гарний настрій, у душі безкрає поле, по якому гуляє вітер, лоскочучи молоду зелену травичку, колихає квітки...
Аж відчуваю, як лежу серед цієї краси і кайфую...
Вітер заплітає мої коси разом з травою....
Як же хочеться у поле, у ліс, щоб чути гомін природи і зливатися у гармонії з нею...
Дивлюся з вікна в небо і бачу рожевий захід сонця, як це гарно...
Таке відчуття, що я створена сьогодні з тополиного пуху...
Обожнюю і ненавиджу водночас літо...
Обожнюю яскравість фарб природи, смак соковитих фруктів, пляж, воду в якій можна купатися.... ммм... ...
Їла порічки і обмокувала в цукрі і зрозуміла які вони гарні, навіть сфотографувала...
І ненавиджу самоту з якою один наодин залишаюся літом...
Ось таке щось написалося... Навіть не знаю...
суббота, 15 июня 2013 г.
четверг, 13 июня 2013 г.
воскресенье, 9 июня 2013 г.
На тайной флейте своих же болей,
И быть воздушным как миг свиданий,
И нежным – нежным как цвет магнолий.
А после? После – не существует,
Всегда есть только – теперь, сейчас,
Мгновенье вечно благовествует,
Секунда – атом, живой алмаз.
Мы расцветаем, мы отцветаем,
Без сожаленья, когда не мыслим,
И мы страдаем, и мы рыдаем,
Когда считаем, когда мы числим.
Касайся флейты, играй на скрипке,
Укрась алмазом вверху смычок,
Сплети в гирлянду свои ошибки,
И кинь, и в пляску, в намек, в прыжок.
Бальмонт
Начинается
Плач гитары.
Разбивается
бокал рассвета.
Начинается
Плач гитары.
О, не жди от нее
Молчанья,
Не проси у нее
Молчанья!
Неустанно
Гитара плачет,
Как вода по каналам - плачет,
Как ветра над снегами - плачет,
Не моли ее
О молчанье!
Так плачет закат о рассвете,
Так плачет стрела без цели,
Так песок раскаленный плачет
О прохладной красе камелий,
Так прощается с жизнью птица
Под угрозой змеиного жала.
О гитара,
Бедная жертва
Пяти проворных кинжалов!
(Перевод М.Цветаевой)
А и правда счастье в мелочах.
В утренем щебете птиц.
В солнце которое нежит тебя своими лучами.
В прикосновении ветра.
В неожиданой искреней улыбке.
В как бы случайном прикосновении.
В любимой музыке.
В обнимашках.
В неожиданой встрече хороших людей.
Вроде ум есть и есть красота…
И душа твоя вроде глубокая,
Да и к людям ты вроде добра…
Так о чем же печалишься, милая?…
Что тоскуешь ты день ото дня?…
-Потому, что ему-нелюбимая…
Ему вроде как не до меня…
Оглянись, ведь здесь есть и другие,
Что пойдут за тобой в полымя!
-Так они для меня все чужие…
Нет в душе к этим людям огня…
Чем же он твою душу затронул?…
Чем он сердце твое подчинил?…
Чем пробил он твою оборону?…
-Он меня… никогда… не любил…
воскресенье, 2 июня 2013 г.
Имею тисячу страстей,
И только несколько признаний
Остались в пелене ночей.
Я ждала,ждала,долго ждала...
И важный вот настал момент,
Когда из тисячи желаний , -
Важней всего експеримент...
Который так уж долго жажду
Оставит неизбежный след, -
Еще чучуть, нашла ответ
И вот настал уж мой рассвет.